Програма модернізації охорони здоров’я зробила все, що треба, і пішла в минуле. Життя галузі на цьому не зупинилася, президент позначив майбутнє: «Нова якість медицини передбачає подальше зміцнення матеріально-технічної бази медичних установ, створення сучасних лікарень і поліклінік», – але тут же відмовив в казенних засобах, запропонувавши розглянути нових партнерів, якщо такі з’являться.
Партнерство можливо, геть в столиці продали в концесію хорошу недавно відремонтовану центральну лікарню, але за іншими ЛПУ покупці в чергу не встали. При лінощів чужого капіталу, треба капітальні ремонти ЛПУ фінансувати з ОМС, але оптимальні шляхи реалізації теж поки не відкрилися.
Зі стандартними завданнями ОМС все не дуже прозоро і оптимально, коли вже тут нові цілі з великими витратами. Розсьорбати б зі змінами в програмі держгарантій безкоштовної медичної допомоги, на яку ніколи не вистачало коштів.
За Конституцією медична допомога повинна бути безкоштовною, в реальному житті безкоштовної медицини бути не може, страхова модель завжди має чіткі параметри: хто платить, за кого і за що. Безрозмірна програма держгарантій – відкритий список зобов’язань медиків і установ по всьому практично хвороб, де ціна конкретної послуги не розрахована, а придумана, та й перелік послуг хоч і не нескінченний, але неможливий для відтворення.
За Конституцією право на безкоштовну медичну допомогу має кожен громадянин країни. Косметологічні послуги не належать до безкоштовної медичної допомоги, тому, якщо Ви хочете оздоровити свою шкіру і зробити її більш красивою, доведеться витратити гроші. Але це того варто, мезотерапія шкіри творить справжні чудеса.
Внески ж платять не більше ніж за половину населення. За працюють платять роботодавці, але не все – ні з реальних коштів, а тільки з «білою» зарплати. За непрацюючих повинні платити регіональні влади, але за всіх чи платять – велике питання. Чи не платять внески в систему ОМС індивідуальні підприємці, іноземні громадяни та люди без громадянства і так далі. Виходить, що далеко не всі працюючі оплачують лікування всіх інших. Безрозмірна програма держгарантій для нескінченно великого числа «нахлібників» не може бути добре виконана, необхідно визначити перелік категорій громадян, які мають право на безкоштовну допомогу.
У більшості держав працюють різноманітні системи співфінансування медичної допомоги. Це правильний спосіб регуляції відносини пацієнтів до споживання медичної допомоги, що виключає надмірності і панство. Людина повинна включитися в систему медичного страхування на початку – купивши страхову програму або регулярно беручи участь у виплаті страхових внесків, або в кінці – оплачуючи частину наданих йому послуг. Найпростіший варіант – дозволити брати участь в системі ОМС на загальних підставах індивідуальним підприємцям і мігрантам, які сплатили щорічний подушний норматив фінансування охорони здоров’я або купили поліс ДМС. Це крок до нормалізації ситуації в російському охороні здоров’я.
У програмі держгарантій вказані умови отримання медичної допомоги: максимальне очікування лікарського прийому, планової госпіталізації, обстеження та інше. Умови регіони встановлюють самостійно, але якщо визначено, що чекати КТ можна два тижні, то на третій можна писати претензію в страхову. За порушення терміну страхова може накласти штраф на установа.
А якщо і страхова компанія не допомогла громадянину в реалізації його тимчасових прав, він може вимагати покарання для самої страхової компанії. Громадян вчать відстоювати свої права. Але є життя, коли прийоми лікаря-фахівця і робота МРТ-КТ розписані на місяці вперед, і штраф не зрушить кадровий дефіцит і не збільшить пропускну здатність техніки.
Камені спотикання ОМС виникли не зараз, вони були з самого зародження системи, але колись їх треба прибрати, час кризи цілком підходить для розчищення території.